Бакіров В.С. Про справжню соціологію... (Інтерв'ю Газеті День. №185 - 15 жовтня 2009р. ).

Про справжню соціологію...

Віль БАКІРОВ: У цивілізованих суспільствах соціологічна інформація - обов'язковий компонент соціального планування, прогнозування й управління. У нас інтерес до неї має поки «сезонний» характер

  Іван КАПСАМУН, «День»

Нинішня виборча кампанія, а головне її результат, стануть черговим серйозним тестом для соціологічної науки України, а точніше тієї її частини, що займається дослідженнями рейтингів електоральної підтримки кандидатів. За словами президента Соціологічної асоціації України Віля Бакірова, після 2004 року в соціологічному середовищі відбулися серйозні дискусії, з яких були зроблені необхідні висновки. А наскільки вдало була проведена робота над помилками, стане зрозуміло після президентських перегонів 2010 року. Тим часом сьогодні в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна відкривається I конгрес Соціологічної асоціації України (САУ) «Соціологія в ситуації соціальних невизначеностей», який триватиме до 17 жовтня. У рамках конгресу планується провести круглий стіл на тему: «Незалежна соціологія: міф чи реальність?». Відповідь на це запитання, а також про стан української школи соціології, особливості голосування виборців України, розвиток українського суспільства в XXI столітті й про інше - в інтерв'ю з членом-кореспондентом НАН України, ректором Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Вілем БАКІРОВИМ.

- Соціологія грає помітну роль у виборчих кампаніях. Результати соціологічних опитувань істотно впливають на волевиявлення виборців. Якою є відповідальність соціології за те, щоб цим волевиявленням не маніпулювали політики й політичні технологи?

- На жаль, у нашій країні під словом «соціологія» розуміють не зовсім те, що в усьому світі. На думку більшості наших співгромадян, соціологія - це складання рейтингів популярності тих чи інших політиків, політичних сил. І, певна річ, думки про соціологію часто зводяться до того, наскільки точні й об'єктивні такі рейтинги, наскільки соціологи чесні й добросовісні, підкупні чи непідкупні тощо.

Тим часом соціологія - наука, що намагається зрозуміти й пояснити, як влаштоване людське суспільство, яким законам підкоряється соціальне життя людей, як виникають, розвиваються, руйнуються різні соціальні структури й інституції. Соціологія використовує дуже широкий спектр наукових методів - від найскладніших математичних моделей до глибинного особистісних інтерв'ю, залученого спостереження тощо. Без соціологічного знання в сучасному світі неможливо вирішувати такі проблеми, як збереження соціальної стабільності, запобігання етнічним, конфесійним та іншим конфліктам, боротьба зі злочинністю, наркоманією. В полі уваги соціології - безробіття, здоров'я населення, охорона середовища проживання людини й багато іншого.

Що ж до горезвісних рейтингів, або, точніше, електоральних досліджень, то це невеликий і не дуже значний сегмент соціологічних досліджень. Але оскільки наша країна надзвичайно політизована, ми нескінченно говоримо про вибори, живемо виборами, оцінюємо шанси тих чи інших кандидатів і, звісно, цікавимося рейтингами; складається враження, що соціологи нічим іншим не займаються, крім випитують у людей, за кого вони збираються голосувати, й потім будують відповідні рейтинги.

- І все ж таки соціологи займаються дослідженням рейтингів, і суспільство має право цікавитися тим, наскільки соціологія в цьому плані неупереджена й об'єктивна. Тим паче, що ми пам'ятаємо президентську кампанію 2004 року, коли проводилися екзит-поли, результати яких, м'яко кажучи, мали заданий характер. Наскільки великою є ймовірність повторення цієї ситуації на президентських виборах 2010 року?

- На президентських виборах 2004 року паралельно проводилося декілька екзит-полів, результати яких не зовсім збігалися, активно використовувалися в політичних цілях, що й викликало згодом низку обвинувачень як з боку політиків і журналістів, так і взаємних обвинувачень у соціологічному співтоваристві. Коли післявиборна екзальтація зникла й вщухли політичні пристрасті, в соціологічному середовищі відбулися серйозні дискусії, які дозволили соціологам зробити необхідні оцінки й висновки, усвідомити накопичені проблеми методологічного, організаційного й, безумовно, етичного характеру, провести роботу над помилками.

Як показали подальші чергові й позачергові парламентські вибори, екзит-поли в Україні відповідали всім міжнародним стандартам і продемонстрували дуже високу якість своїх результатів, що було засвідчено авторитетними міжнародними експертами. Не виключено, що й на наступних президентських виборах будуть спроби втягнути соціологів у виборчу кампанію, маніпулювати їхніми даними, чинити тиск на ті чи інші дослідницькі центри. Але я впевнений, що професійне соціологічне співтовариство зробить усе, щоб суспільство отримувало точну й достовірну інформацію про перебіг виборчого процесу.

- Усе-таки, як ставитися до так званих рекомендованих соціологічних досліджень? Ймовірно, публікуватимуться, та й уже зараз публікуються, дані, що створюють перекручене уявлення про популярність тих чи інших кандидатів, їхні шанси на успіх?

- Відповідь проста й багато разів повторювалася. І журналістам, і виборцям слід чітко розуміти, що для маніпулювання громадською думкою напередодні виборів спеціально створюються неіснуючі соціологічні центри, псевдосоціологічні служби, що не мають жодного уявлення про методи й стандарти соціологічних досліджень, що не мають фахівців, мереж інтерв'юерів, але добре знають, який відсоток підтримки треба показати політичному босу. Звісно, професійних досліджень вони не в змозі провести, та й не проводять, просто дивляться в стелю й складають, як їм здається, правдоподібну цифру.

Усі професійні соціологічні центри (а їх не так багато в Україні) входять до Соціологічної асоціації України, пройшли серйозну акредитацію, мають усталену наукову й ділову репутацію, якою дорожать. Їхнім даним можна цілком довіряти, особливо якщо зпівставляти їхні результати. Ці результати можуть відрізнятися внаслідок того, що соціологічні дані мають справу з дуже змінною субстанцією - суспільними настроями, які не можуть не коливатися, не реагувати на ті чи інші значущі суспільні події.

- Чим же більше керуватимуться виборці, заповнюючи бюлетені, - позитивним ставленням до кандидата чи негативним ставленням до його суперників?

- Я вважаю, що це залежатиме від характеру виборчої кампанії, від того, що саме виборчі штаби пропонуватимуть людям - емоційно насичені іміджі чи чіткі й конкретні програми дії. Поки, мені здається, присутнє лише перше, політична реклама прагне викликати й укріпити симпатії до свого кандидата та посилити антипатії до його основних конкурентів. Оскільки друге робити значно легше, логіка електорального вибору, напевно, диктуватиметься негативними емоціями. Але виборча кампанія тільки розгортається, й подивимося, що відбуватиметься далі.

- Що стосується I Конгресу соціологічної асоціації України, чому він присвячений, що на ньому обговорюватимуть?

- Соціологічна асоціація України об'єднує близько тисячі професійних соціологів, працюючих фактично в усіх регіонах країни, в академічних інститутах, в університетах, комерційних і некомерційних дослідницьких центрах і т.ін. САУ є членом Міжнародної соціологічної асоціації та Європейської соціологічної асоціації. Члени САУ підтримують творчі контакти з багатьма закордонними партнерами. На участь у I конгресі САУ подано понад 500 заявок, зокрема й від наших колег більш як із 20 країн, зокрема, з Росії, Білорусі, США, Великої Британії, Німеччини, Індії, Греції, Польщі й низки інших. Ми обговорюватимемо широке коло проблем, пов'язаних із тим, куди рухаються сучасні суспільства, зокрема й українське, в ситуації різноманітних соціальних невизначеностей, з якими викликами вони стикаються зараз і стикатимуться в найближчому майбутньому, чому може бути корисною в цьому плані соціологія. У програмі конгресу заплановані засідання понад двадцяти секцій, декількох круглих столів, презентації нової наукової літератури.

- Тема одного із запланованих круглих столів у рамках конгресу - «Незалежність соціології: міф чи реальність?». Як би ви відповіли на це запитання?

- Я не говоритиму про псевдосоціологію й навіть про тих соціологів, які з тих чи інших причин працюють на конкретних замовників, чи це політичні гравці, чи бізнесові структури. Зрозуміло, що в цьому випадку замовник визначає дослідницькі завдання, інформацію, яку він хотів би отримати тощо. Але справжній соціолог ніколи не стане підтасовувати, спотворювати інформацію, препарувати її на догоду замовнику. Йому забороняє це робити наукова ментальність, етика професії. Інакше він навіть у власних очах перестає бути соціологом. Якщо ж говорити про соціологію як науку загалом, то й тут немає однозначної відповіді на це запитання. Відносно незалежними є соціологи-теоретики, котрі будують абстрактні великі теорії, вільно обирають ту чи іншу парадигму свого теоретизування, переглядають свої переконання. Але вони не вільні від попереднього рівня, досягнутого соціологічною теорією, не вільні від доступних їм емпіричних даних, від системи власних цінностей і т.ін.

Соціологія прикладна має значно менший ступінь свободи, оскільки потребує сьогодні серйозного фінансування. Наприклад, міжнародні соціологічні проекти, які фінансуються Європейським Союзом відповідно до сьомої рамкової програми, мають бюджети в декілька мільйонів євро. Доволі дорого обходяться прикладні дослідження навіть на регіональному рівні. І, звісно, соціологи перебувають у тематичних, концептуальних, методологічних рамках, що задаються логікою фінансованого дослідження. Тобто далеко не завжди соціологи досліджують те, що хочуть і як хочуть. Але в тому, що стосується достовірності отриманих даних, їх інтерпретації, соціологічного осмислення соціальних процесів, у переважній більшості випадків мої колеги поводяться незалежно. Тому незалежність соціології аж ніяк не міф, а реальна, необхідна межа її наукового й культурного статусу.

- На якому етапі розвитку перебуває сьогодні українська школа соціології? Які її галузі розвиваються інтенсивніше? Які потребують більшої уваги? Якою мірою влада виявляє до них зацікавленість?

- Українська соціологія сьогодні абсолютно несхожа на соціологію радянську, з якої вона виросла. Принципово змінилися теоретико-методологічні основи соціологічних досліджень. Абсолютно інший рівень інституціоналізації. У соціологію прийшло дуже багато нових, молодих людей, вихованих у нових інформаційних та інтелектуальних умовах, які володіють новими категоріальними ресурсами, іншим концептуальним капіталом, ідеологічно розкріпачених, які володіють європейськими мовами. Українська соціологія інтегрується в західноєвропейську й світову соціологію, дедалі більше функціонує за її канонами, в рамках її теоретичного дискурсу. Українські соціологи дедалі частіше публікуються в західних виданнях, на рівних беруть участь у міжнародних дослідницьких проектах.

Останнім часом з'явилося дуже багато цікавих робіт у різних сферах соціологічного пізнання. Але основний масив соціологічного знання має фрагментарний, мозаїчний характер. Соціологи проливають світло на окремі сегменти й виміри суспільного життя, але не створили поки цілісної картини функціонування українського суспільства. Бракує фундаментальних теоретичних узагальнень, що дозволяють побачити український соціум у контексті глобального розвитку, оцінити різні сценарії його трансформації. Для цього потрібні загальнонаціональні соціологічні проекти, подібні до унікального моніторингового дослідження, яке з 1992 року проводить Інститут соціології НАН України, який щорічно відстежує зміни соціально-політичних, економічних, культурних практик, соціального самопочуття населення.

- Чи можуть соціологи відповісти на сакраментальне запитання: куди рухається українське суспільство, яке нас чекає майбутнє?

- Боюся, що на це питання сьогодні навряд чи хтось зможе дати конкретну й переконливу відповідь. Українське суспільство перебуває в ситуації безлічі невизначеностей - політичної, економічної, культурної, етносоціальної, в ситуації моральної кризи, кризи ідентичності й т.п. Ці тези можна ілюструвати нескінченними прикладами, які в усіх нас перед очима. І природно, що визначити вектори нашого соціокультурного розвитку на якусь більш-менш тривалу перспективу, скажімо найближчі 25-30 років, сьогодні неможливо. Наше майбутнє залежить від того, наскільки реалістично ми осмислюємо нашу сучасність, наскільки добре ми усвідомлюємо виклики, з якими стикається сьогодні українське суспільство, й які шукаємо на них відповіді.

Якщо ж говорити про те, що відбувається в наші дні, то ми швидко рухаємося до поглиблення соціального розшарування й нерівності та, як наслідок, до посилення ймовірності соціально-класових конфліктів. Ми сповзаємо в прірву цивілізаційного розколу, що посилює ймовірність міжконфесійних, міжетнічних, міжкультурних конфліктів. Ми втрачаємо освітній та науково-технічний потенціал і рухаємося не до «суспільства знань», а, швидше, в зворотному напрямку. Ми втрачаємо репутацію й авторитет на міжнародній арені й перетворюємося на «хвору людину» Європи, нікому не потрібну й нікому не цікаву. Це тенденції, що лякають, вони поки не стали безповоротними, але можуть такими стати.